logo
Миколаївський національний
університет
іменi В.О.Сухомлинського



Колиска вищої освіти Миколаївщини

     У затишному парку головного корпусу Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського в отчоченні столітніх дерев височить дивної краси старовинна двоповерхова будівля – університетський корпус № 3. За своїми архітектурними особливостями вона нагадує середньовічні італійські палаци або кам’яниці нашого древнього Львова. І хоча це лише прояв еклектики другої половини ХІХ ст., поєднання кількох архітектурних стилів із домінуванням ренесанскних рис, слід віддати належне архітектору, замовнику і майстрам-каменярам, які подарували місту цей шедевр будівельного мистецтва.

     У дореволюційний період будівля належала заможному миколаївському купцю Юхиму Орестовичу Бергу, особистому почесному громадянину, гласному міської Думи, старійшині міських зборів. Після його смерті у 1905 р. споруда перейшла до спадкоємців, а 16 вересня 1913 р. була арендована для потреб учительського інституту, що відкрився в Миколаєві. З 15-ти пропозицій директор інституту Петро Миколайович Жданов зупинився саме на цій будівлі, яка за своїми характеристиками та місцем розташування відповідала існуючим вимогам.

     Звіт директора про роботу учительського інституту за 1914 р. містить таку інформацію про зазначену споруду: «Інститут і міське при ньому училище з квартирою директора розміщуються з 20 вересня 1913 р. у найманій будівлі на Нікольській вулиці у будинку Берга під № 12, з платою по 5500 руб. за рік за контрактом, укладеним на 3 роки і затвердженим п. попечителем Одеського учбового округу. Будинок становить собою повний особняк, розташований у гарній, здоровій місцевості, у садівництві господаря цього приміщення п. Берга. Будівля кам’яна двоповерхова і у цей час складається з 15 кімнат, з яких 9 кімнат на першому поверсі і 6 кімнат на 2-му поверсі. Згідно контракту до існуючій вже будівлі протягом минулього літнього сезону була зроблена двоповерхова прибудова по всій ширині будинку площею у 52 кв. саж.»

     Перші 29 студентів приступили до занять 27 жовтня 1913 р. (за старим стилем). Їх навчали кращі місцеві та запрошені з інших міст викладачі. А 1916 р. інститут випустив перших фахівців-учителів.

     Під час війн, революцій та інших соціальних потрясінь ХХ ст. студентів і викладачів неодноразово «виселяли» з будівлі, котра використовувалася для військових й інших визначених черговою владою потреб. Однак завдяки клопотанню інститутського керівництва та підтримці міської громади колективу вдавалося повертатися до рідних стін і поновлювати навчальний процес.

     У радянські часи будівля, в якій розпочинав свою діяльність Миколаївський учительський інститут, була націоналізована і з того часу використовувалася як навчальний корпус інституту народної освіти (1920-1930), інституту соціального виховання (1931-1933), педагогічного інституту (1933-1999), на базі яких створено Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського.

     Із середини 1920-х р. при Миколаївському інституті народної освіти працював науково-педагогічний музей. Три штатних співробітники за допомогою студентів проводили класифікацію музейних колекцій, демонстрували численним відвідувачам фізичні досліди. Тут проводилися популярні лекції, діяв гурток радіолюбителів. Музей відвідували не лише студенти, а й робітнича молодь, червоноармійці, всі бажаючі.

     Аудиторії старовинного корпусу «пам’ятають» захоплюючі лекції професорів Л. І. Семенова (астрономія), О. Г. Позднякова (хімія), Л. В. Устиненка (фізика), М. С. Брітмана (математика), Д. П. Криленка (педагогіка). Дисципліни українознавчого циклу почали викладати випускник учительського інституту В. Я. Герасименко (пізніше доктор філологічних наук, науковий співробітник Інституту літератури АН УРСР) та відомий краєзнавець М. Д. Лагута.

     У стінах будівлі найстаршого вищого навчального закладу Миколаївщини виховано тисячі висококваліфікованих учителів, державних діячів, відомих учених, письменників, діячів культури та мистецтва. Один лише список відомих випускників, які тут навчалися, може складати кілька сторінок. Серед них – доктори фізико-математичних наук, професори Г. К. Ціммерман, О. П. Кравченко, І. М. Молчанов, А. Ю. Малих, доктори технічних наук, професори О. С. Христенко, В. Д. Будак (ректор МНУ імені В. О. Сухомлинського), доктор хімічних наук, професор І. А. Шека, відомі філологи та літератори С. А. Крижанівський, О. О. Сизоненко, М. І. Божаткін, E. І. Январьов, А. Г. Поперечний, В. Т. Качурін, композитор І. Я. Крутой та багато інших. Отже, будівлю можна вважати справжньою колискою вищої освіти Миколаївської області.

     Історико-культурна цінність будівлі, де розташувався Миколаївський учительський інститут, підтверджується фахівцями відділу управління охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради. Будівля внесена до переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини рішенням міської ради від 04.04.1995 № 4/7 і підлягає охороні відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».

     Невблаганний час і наслідки багаторічної традиції економити на освіті зробили свою чорну справу. Далися взнаки несприятливий місцевий рельєф і підземні води, як наслідок, нерівномірне осідання фундамента. Потемнілі стіни будинку вкриті глибокими вертикальними навскрізними шрамами-тріщинами, у багатьох місцях із кладки випадає каміння, через проріхи у даху проглядає небо. Багато років будівля перебуває в аварійному стані, «законсервована» і не використовується за призначенням. Існує реальна загроза її втрати назавжди.

     На зборах трудового колективу МНУ імені В. О. Сухомлинського ухвалено вжити негайних заходів щодо збереження та реставрації найстаршого корпусу університету. Розпорядженням ректора В. Д. Будака № 57 від 30.03.2016 р. створено комісію для розробки пропозицій і підготовки плану дій у цьому напрямі.

     8 червня 2016 р. в університеті відбулося засідання круглого столу із залученням істориків, депутатів Миколаївської міської ради, фахівців відділу охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради та експертів-архітекторів з питань збереження університетського корпусу № 3.

     За оцінкою експертів, аварійність може бути ліквідована шляхом заміни клинчастих перемичок, стропильної частини покрівлі, зміцнення фундаменту і частини кам’яної кладки. Точну суму, що необхідна для проведення відновлювальних робіт, ще належить встановити.

     Чи є вихід із ситуації, що склалася? Серед першочергових заходів – виготовлення проекту відновлення споруди та визначення необхідної для виконання робіт суми. Колектив університету сподівається на підтримку в цій справі профільного міністерства, депутатів Миколаївської міської і Миколаївської обласної рад, меценатів і, звісно, допомогу багаточисленних випускників.

     Сподіваюся, що ця публікація сприятиме підвищенню інтересу широких кіл громадськості до проблеми збереження і відновлення знакової для Миколаєва та регіону пам’ятки історії та культури.

1970-%d1%82%d1%96-%d1%80%d0%be%d0%ba%d0%b8

%d0%ba%d1%80%d1%83%d0%b3%d0%bb%d0%b8%d0%b9-%d1%81%d1%82%d1%96%d0%bb-3

%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%bd-%d0%b1%d1%83%d0%b4%d1%96%d0%b2%d0%bb%d1%96-2013

 

О. Хаєцький,

випускник історичного факультету МДПІ 1978 року,

керівник музею історії МНУ імені В. О. Сухомлинського