Фрагмент заняття

Вікова та педагогічна психологія. 2 курс, 217 група

Дистанційна форма заняття 24.03.20, 11:50

Тема: Феномен дитинства в сучасному соціумі

(Форма: лекція-удвох. Інноваційні технології ( С. А. Мухіна, С. А. Соловьева.)

доц. І. С. Литвиненко.

Студентка 3 курсу спеціальності «Психологія» Ольга Трибухіна.

 План

-Сучасні науковці ,про  феномен дитинства.

-Історичний аспект.

-Аналіз «дитинства» з позиції дітей третього покоління.

     Дошкільний вік – перший період Дитинства, коли маленька особистість соціалізується, активно пізнає навколишній світ, накопичує свій перший життєвий досвід. Відомо, що найбільш значущою сферою в цей період для дитини є сім’я, її батьки. Саме від них великою мірою залежить, яким буде її перший життєвий досвід, його «колір», чи зможе дитина будувати свої взаємостосунки в інших сферах, з іншими людьми з позиції поваги до їхньої свободи, добра, справедливості, якою буде її картина світу, наскільки міцним буде зв’язок із своїм творчим «Я», із світом, в якому вона живе, ступінь розуміння життя. Найголовніше, що повинно хвилювати батьків, – це те, які почуття наповнюватимуть серце, душу їхньої дитини, чи буде вона здоровою, щасливою, здатною дарувати радість іншим, берегти та примножувати красу світу, в кому живе, і розуміти що для цього треба робити?

     Сім’я для дошкільника – найближче розвивальне та виховне середовище, його життєвий старт. Держава поклала величезну відповідальність на батьків за якість життя дитини, за збереження та зміцнення її здоров’я (усіх його складових). Кожна сім’я має своє «обличчя», живе за своїми правилами, своїм життям, а це означає, що «сімейний устрій сучасної сім’ї є досить різноманітний, і від нього залежить, в якому персональному оточенні відбуватиметься становлення дитячої особистості» (А.М. Богуш). Так, для одних дітей сім’я – це академія життєвого досвіду, тиха гавань, де можна сховатися від життєвої коловерті, жорстокості, потрясінь, відчувати себе психологічно захищеними. Для інших- це також академія життєвого досвіду, але вже з іншим забарвленням. Така сім’я часто для дитини стає ареною для виживання, випробувань, це зустріч із самотністю, психологічними втратами, складними, психотравмуючими життєвими ситуаціями, байдужістю найрідніших людей, дорослим егоцентризмом. Реалії сьогодення вказують на те, що «дитина стала чужою, непотрібною для певної категорії дорослих, байдужих до неї» (А. М. Богуш). Дивлячись правді в очі, ми мусимо констатувати, що діти часто «перебувають поруч, але не всередині Дорослого Світу» (Д. І. Фельдштейн). Ця позиція проявляється по-різному, в різній формі, але головним є те, що, конкретна дитина стає непотрібною або менш значущою для дорослого суспільства в цілому, більш байдужого до неї. Батьки психологічно відірвані від Дитинства у його загальному розумінні, у його цілісності – орієнтуючись на свою дитину, її перспективу, підкреслює Д. І. Фельдштейн, вони як би розширюють часові межі саме її розвитку, але в той же час втрачають Дитинство як середовище, що належить дитині. Дорослі, безумовно, розуміють (на інтелектуальному рівні) значущість Дитинства у суспільстві, продовжує Д. І. Фельдштейн, але перекладають (навіть подумки) відповідальність за нього на державу, душевно переживаючи лише за своїх конкретних дітей, сприймаючи їхнє дитинство, але не сприймаючи їх по суті як частину Дитинства, а тому обділяють своїх дітей у розумінні їх світу (особливо на ранніх етапах дитинства). Зрозуміло, що це завдає дитині болю, збіднює її емоційні зв’язки з батьками. Однак така ситуація має і зворотний бік, оскільки самі батьки багато чого втрачають. Вони своїми руками обкрадають, збіднюють своє життя, оскільки не отримують задоволення від спілкування з дитиною, бо знаходяться «за бортом» її цікавого, неповторного внутрішнього світу, не насолоджуються її першими кроками пізнання життя, тому що до кінця не усвідомлюють глибини і цінності дошкільного дитинства для подальшого розвитку дитини, не розуміють, наскільки їхнє життя стало б більш теплим, радісним. У результаті самі ж і страждають від власного безсилля: «Ми не знаємо, що робити з дитиною, вона не слухається» або «Ми нічого не можемо зробити». Така безпорадність вказує на «відсутність у дорослому соціумі ефективно діючої системи взаємодії з дитиною як носієм Дитинства і «решітки» моральних норм по відношенню до Дитинства» (Д. І. Фельдштейн). А. М. Богуш справедливо наголошує, що багато батьків не прагнуть пізнати, зрозуміти такий феномен, як Дитинство, оскільки перебувають в полоні ілюзії, що добре знають свою дитину. Як не дивно це звучить, – продовжує А. М. Богуш, – однак треба визнати, що Дитинство усім добре відоме, але водночас мало зрозуміле явище соціального світу, передусім тому, що його відрізняє специфічна за змістом і формами прояву культура, дитяча субкультура – близька й природна для дитини та складна для її об’єктивної оцінки з боку дорослих. І далі: «Дитинство – особливий світ, нерідко закритий для більшої частини дорослого суспільства».

     Феномен Дитинства завжди знаходився в епіцентрі уваги величезної плеяди вчених, як вітчизняних так і зарубіжних, і це не дивлячись на те, що про нього вже стільки було написано і психологами, і педагогами (Ф. Арієс, П. П. Блонський, Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, Л. І. Божович, О. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін, Е. Еріксон, О. В. Сухомлинський, В. В. Зеньковський та ін.). Але сьогодні нам необхідне переосмислення цього феномену з позиції реалій сучасного соціуму, проектування майбутнього, перегляду основ виховання (його постійне оновлення), оскільки дорослий світ стикається з якісно новим поколінням.

     Глибоке розуміння феномену Дитинства, його особливостей, тих змін, що відбуваються на очах дітей, оцінити їх вплив на дитячу психіку, що розвивається, осмислення сучасного середовища, в якому живе дитина, вимог, які висуває до неї нова ситуація розвитку, дозволить нам, дорослим, бути ближче до кожної конкретної дитини, хоча б ще на один крок, ефективно впливати на розвиток її особистості, світобачення. Без нового сучасного погляду на Дитинство, без усвідомлення того, що Дитинство надто чутливе до усіх змін, що відбуваються в суспільстві, а тому воно змінюється разом із суспільством, усі зусилля дорослих у вихованні підростаючого покоління будуть малоефективними. Підтвердженням правоти цієї тези можуть стати слова Д.І . Фельдштейна, який закликає до пошуку нових форм, методів виховання сучасних дітей, оскільки та система, яка йде від Я. А. Каменського, І. Г. Пестолоцці, К. Д. Ушинського та ін., потребує не модернізації, а заміни (звісно, не ігноруючи те цінне, що було напрацьовано мудрецями минулого), адже дитя, яке вони бачили перед собою і описували, якісно відрізняється навіть від дитини 90-х років XX століття! Дитина третього тисячоліття «не стала гіршою або кращою, вона просто стала іншою». У свідомості сучасних дітей формуються нові установки, картина світу, моделі поведінки, моральні орієнтири, система цінностей, яка, і це необхідно підкреслити, відрізняється від системи цінностей старших поколінь. Саме ТОМУ феномен «Дитинство» стає сьогодні предметом серйозних обговорень і звучить з новою потужною силою. Дійсно, світ, в якому ми живемо, кардинально змінився а значить, якісно змінилася і сама людина- всі процеси, що відбуваються у суспільстві, прямо або опосередковано впливають на Дитинство. У теперішній час як ніколи актуально звучить фраза «В дітях наше майбутнє». Вона підкреслює тісний зв’язок підростаючого покоління з майбутнім часом, вказує на причинно-наслідковий зв’язок і величезну відповідальність дорослих за виховання дітей, за якість їхнього життя, особливо у перший період  Дитинства – дошкільний, коли формується особистість, який є періодом найшвидшого, найінтенсивнішого розвитку дитини. Інші періоди у життєвому  циклі людини не передбачають таких якісних швидких психологічних змін, такої кількості своєрідних життєвих етапів, психологічних новоутворень. В наших руках сьогодні знаходиться найцінніше – діти, а це означає що саме від нас, дорослих, залежить, якими вони виростуть, за якою системою координат житимуть, тобто яким буде наше майбутнє, яким життям ми житимемо через 15-20 років, якою буде наша держава. Не даремно майбутній час часто називають «нічийною землею» або таємничою. В цьому прихований глибокий смисл. Майбутнє є землею, де господарює  мрія уява, інтелект, воно, наголошує В. І. Войтко, є землею динамічною, контури якої швидкоплинні: те, що вчора вважалося майбутнім, сьогодні вже перетворилося на сучасне, яке завтра стане минулим. У цьому і виявляється дивовижна діалектика людського життя. Точкою відліку створення майбутнього є теперішній час. З цього випливає, що ми, дорослі, повинні йти в ногу з часом, що на нас покладена подвійна відповідальність- за теперішнє (за якість життя дітей) і за майбутнє, адже, вкладаючи в дітей, ми вкладаємо в майбутнє. Діти – наш капітал!

     Отже, ми можемо сказати, що ключовим завданням дорослих є створення таких умов, за яких кожна дитина мала б можливість повноцінно розвиватися, широкий спектр вибору для реалізації свого творчого потенціалу, тобто створення «комфортного життя майбутнім громадянам держави, наймолодшим пагонам людства» (А. М. Богуш). Іншими словами, ми повинні зробити все, щоб ота поки що «нічийна земля» належала нашим дітям, і вони були щасливими, гарними господарями на ній. Але, щоб реалізувати поставлені завдання, необхідно чітко зрозуміти, як сучасний дошкільник вписався у сучасний новий інформаційний світ, виявити і описати «нові характеристики сучасної соціальної сфери, тих відносин, у систему яких вже включена дитина, визначити характер мислення підростаючої особистості, особливості її пам’яті, сприймання, з’ясувати, з якою саме дитиною ми маємо справу зараз, які темп, ритм її життя тощо» (Д. І. Фельдштейн). Все це вказує на те, що назріла необхідність підняти планку уваги до проблем сучасного Дитинства на принципово новий якісний рівень. І, як справедливо зазначає А. М. Богуш, нам залишається сподіватися, що сьогодення нашого суспільства забезпечить соціальну цінність та підвищення статусу Дитинства, здійснюючи політику дитиноцентризму.

     Тож з’ясуємо, що таке дитинство.

     Звернемося до праць науковців, які висвітлили власний погляд на цей феномен. Так, А. М. Богуш визначає Дитинство як динамічне соціальне утворення в межах вікового періоду від народження до повноліття, що характеризується специфічними ознаками, має власну субкультуру та будується на особливих соціальних зв’язках і відносинах. На думку вченого, у Дитинстві виокремлюються дві стратегічні стрижневі лінії, що перетинаються і не існують одна без іншої: це самоцінне значення дитинства як динамічного соціального   утворення та особистісне значення для кожної дитини соціального осередку, в якому відбувається її становлення, розвиток, розквіт. Ґрунтовне визначення Дитинства знаходимо і у роботах Д. І. Фельдштейна. Він пише: «Дитинство – це особливий стан розвитку людини у суспільстві й водночас узагальнений суб’єкт, що цілісно протистоїть дорослому світові та взаємодіє з ним на рівні суб’єкт – суб’єктних відносин». Учений підкреслює, що Дитинство – це складний, самостійний організм, який є невід’ємною частиною суспільства. За словами, Д. І. Фельдштейна, Дитинство – це процес постійного фізичного росту, накопичення психологічних новоутворень, освоєння соціального простору, рефлексії на всі відносини в цьому просторі, самовизначення в ньому. Але такий погляд на Дитинство був не завжди, і це доводять висновки талановитого французького демографа, історика Ф. Арієса. Його цікавило, наприклад, таке питання, як у ході історії у свідомості художників, письменників, учених складалося поняття «Дитинство» і чим воно відрізнялося у різні історичні епохи. Так, наприклад, до XIII ст. мистецтво не зверталося до дітей, і художники навіть не намагалися їх зображувати. Дитячі образи у живописі XIII ст. зустрічалися лише у релігійно-алегоричних сюжетах. Дитинство вважалося малоцінним, яке швидко проходить і не несе для людини щось важливе. Тільки у XVI ст., за Ф. Арієсом, з’являються портрети лише померлих дітей, і їхня смерть переживалася як велика втрата. У XVII ст. в роботах художників вперше з’являються портрети, які зображували реальних дітей. Такий стан відображав ставлення дорослого світу до Дитинства. Історична ретроспектива демонструє нам досить жорстоке ставлення до дітей, яких вважали «маленькими дорослими» або «створіннями диявола». У Стародавній Греції, Римі процвітало дітовбивство (інфантицид), оскільки дитину розглядали не як особистість, а як результат лише статевих відносин. Небажану дитину батьки мали право вбити. Про душу дитини взагалі не йшла мова. Припинив це вбивство римський імператор Костянтин у 318 р. н.е., визнаючи інфантицид злочином, і винагороджував ті сім’ї, які брали на виховання сиріт. Науковці одностайні в думці, що проблема історії Дитинства є однією з найцікавіших і найважчих у сучасній дитячій психології.

     Розвиток суспільства, науки призвів до того, що поступово ставлення до дітей, Дитинства якісно змінювалося. Досліджуючи феномен Дитинства, його розвиток у різних суспільно-економічних формаціях, проблему історії Дитинства, сучасний науковець, психолог Л. Ф. Обухова наголошує, що етапи дитинства людини – продукт історії, і вони також підлягають змінам, як і тисячі років тому. Тож не можна вивчати дитинство дитини і закони його становлення поза розвитком людського суспільства й законів, що визначають його розвиток. Науковець підкреслює тезу: чим вище стоїть жива істота на сходинках еволюції, тим довше триває її дитинство і тим більш безпомічною вона є під час народження. Такий один з парадоксів природи, пише Л. Ф. Обухова, який зумовлює історію Дитинства. І далі, ще раз, робить наголос, що тривалість дитинства залежить від рівня матеріальної й духовної культури суспільства. Її власне бачення Дитинства таке: «Дитинство – період, який триває від народження до повної соціальної, а значить, психологічної зрілості; це період становлення дитини повноцінним членом людського суспільства». Порівнюючи тривалість Дитинства в різних суспільно-економічних формаціях, Л. Ф. Обухова наголошує, що тривалість дитинства у первісному суспільстві не дорівнює тривалості дитинства в епоху Середньовіччя або у наші дні. Майстер психології Д.Б. Ельконін писав, що Дитинство не тільки подовжується, але і якісно змінює як структуру, так і особливості всіх своїх стадій. Стадії, які були «внизу», у кожну історичну епоху суттєво перетворюють свої психологічні риси, роль у процесі цілісного… розвитку дітей. І справа не в тому, наголошує вчений, що в процесі історичного розвитку дитинства до нього додається ще один часовий відрізок, а в тому, що попередні відрізки якісно змінюються.

     Глибоке розуміння феномену Дитинства знаходимо в роботах психолога і педагога, богослова і філософа В. В. Зеньковського. Він писав, що психологія дитинства має вивчати душевне життя дитини, і в системі наук про дитину психологія дитинства повинна посідати центральне місце. В. В. Зеньковський підкреслював, що «ключ до Дитинства, його розуміння, до його теоретичних і практичних проблем лежить у психологічній своєрідності дитинства». І далі, «чим глибше ми просуваємося у розумінні душевного життя дитини, тим ясніше виступають перед нами його особливості, тим чіткіше ми розуміємо, що психологія дитинства повинна бути у центрі уваги, повинна бути провідною в системі наук про дитину». Саме В.В. Зеньковський назвав дитинство «золотим часом» життя і намагався знайти відповіді на питання, які стосуються душі дитини, чим внутрішньо заповнене дитинство, як і в які ігри грають діти тощо. Особливо цінною є його думка про те, що ми, дорослі, часто «спрощуємо загадки Дитинства, тому що нам здається, що добре розуміємо душу дитини, але в дійсності дуже погано розбираємося в ній». Нам здається, писав професор В. В. Зеньковський, що від нас не закритий жоден рух дитячої душі, але як часто і гірко ми обманюємося в цьому і як важко страждають від цього наші діти. Звернемо увагу, проникнення в психологію принципу розвитку стимулювало психологічні дослідження в плані онтогенезу. У другій половині XIX ст. починається інтенсивний розвиток цієї галузі психології – психології дитини. У 1877 р. Ч. Дарвін опублікував «Біографічний очерк однієї дитини» («A biographical sketch of an enfant»), а у 1882 р. з’являється робота німецького-вченого В.Преєра «Душа дитини», яка є відліковою крапкою систематичних досліджень психології дитини. У Преєра з’являються послідовники в різних країнах. Інтерес до дитячої психології зростає і набуває інтернаціонального характеру. Велику увагу Дитинству, його особливостям приділяв видатний учений, педагог-новатор В. О. Сухомлинський, який назвав Дитинство казковим палацем і визначив його якнайважливіший період людського життя, не підготовку до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє і неповторне.

     Дитинство – це складний світ, який А. де Сент-Екзюпері образно назвав «самодостатньою цивілізацією», яку необхідно побачити і розпізнати у кожній дитині, а пізнати її можна тільки тоді, коли знайдено шлях до діалогу з нею, як особливим суб’єктом, зазначає Д. І. Фельдштейн. У теперішній час актуалізується цілий пласт проблем, пов’язаних з відкриттям дитячого простору, простору взаємозв’язку Дорослого світу і Дитинства, розумінням того, як конкретизується дорослий світ у світі Дитинства. Але, на жаль, не дивлячись на підвищену увагу до Дитинства, сьогодні педагоги, психологи, соціологи, соціальні працівники та ін. констатують величезну «прірву» між Дорослим і Дитячим світом. В контексті сказаного особливо вагомо звучать слова А. М. Богуш, які немов є закликом до всіх, хто має честь доторкнутися до дитячої душі, до Дитинства: «Перебудову ціннісної системи дорослих потрібно починати саме з перебудови поглядів на Дитинство». У цьому процесі значущим є те, продовжує вчений, наскільки держава, соціум свідомо ставляться до Дитинства як до невід’ємної частини єдиного способу життя, культури кожного народу. Сьогодні Дорослий світ як ніколи усвідомлює і відчуває, що він має реагувати на таке явище, як Дитинство, яке не тільки чуттєве до усіх змін, що відбуваються у соціумі, відповідно реагує на них, але і саме ставить перед дорослими все нові і нові задачі, активно впливає на суспільство, і це не дивлячись на те, що в умовах сучасного нестабільного стану суспільства особливого значення набуває психолого практичний напрям у пошуках умов і можливостей його збереження і забезпечення розвитку, наголошує Д. І. Фельдштейн. Дорослим важко погодитися з тим, продовжує учений, що Дитинство, яке розвивається, стимулює розвиток їхнього світу, але таке життя, і це треба прийняти! Однак, безумовно, «дорослішання» людського суспільства «йде через свого роду диктат потреб Дитинства, що розвивається, його внутрішнього росту» (Д. І. Фельдштейн).

     Особливий погляд на феномен Дитинства знаходимо у християнських традиціях. Щорічні Успенські читання присвячуються обговоренню багатьох нагальних проблем, а от XI (2012 р.) були присвячені переосмисленню Дитинства на сучасному етапі розвитку суспільства, його особливостей, цінності для кожної людини. Це вказує на значимість з а значеної тематики. Відомі християнські мислителі з різних країн світу ділилися своїми країн світу ділилися своїми спостереженнями, роздумами про підростаюче покоління, якість його життя, характер взаємостосунків між поколіннями. Так, у своєму виступі протоієрей Б.Огульчанський, секретар Всеукраїнського Православного педагогічного товариства (м. Київ), підкреслив, що всі ми усвідомлюємо Дитинство як найважливішу частину життя, і чим більше ми дорослішаємо, тим гостріше переживаємо своє Дитинство як своєрідний золотий вік, тим більше цінуємо ті радощі і відкриття Дитинства, які повною мірою переживає дитина і які вже не здатна пережити доросла людина. Протоієрей аналізував найголовніші дари Дитинства, які отримує кожна людина від народження, і порівнював їх з коштовними перлинами. Перший дар – найцінніший – це дар життя. Дитина радіє, переживає потік подій, ситуацій. Найціннішим є відкритість, радість дивування життю. Про дари життя писав і В. В. Зеньковський. Він наголошував, що найважливішим духовним даром є природна релігійність Дитинства, що у «дитячій релігійності особливо вражаюча ростота і природність, з якою душа звертається до Бога: діти за своєю природою ближчі до Бога, вони краще відчувають Його, ніж ми».

     Наступними дарами є дар спілкування, дар шанування батьків (діти сповнені довіри до батьків і відданістю їм), дар дружби (вони легко і просто знаходять друзів), дар гри (всі діти готуються до дорослого життя, у грі дитина вчиться спокійно ставитися до зміни життєвих ролей, до перемог і поразок, у грі вона набуває ціннісні якості, здатність вчитися, працювати, імпровізувати, виявляти творчість), дар учнівства (дитина здатна вчитися легко, радісно). Б. Огульчанський наголошував, що, тільки зберігаючи дар Дитинства, можна стати творчою, відповідальною людиною – дорослим. Підняття проблеми Дитинства у третьому тисячолітті означає подивитися на кожну дитину з гуманістичних позицій, «євангельським поглядом, очима Христа, сповненими добра і любові», наголошував Митрополит Мінський і Слуцький Філарет. Він звертав увагу, що очікування несподіваного складає характер Дитинства. Світ чудового, відкритого, нового – це те, що живить Дитинство. Згадаймо, Господь говорить: «Хто не прийме Царства Божого, як діти, той не увійде до нього». Митрополит, аналізуючи Дитинство, висловлює думку, над якою варто замислитися: «Шлях у І Царство Боже лежить не через широкі врата, а через непомітну для світу хвіртку, хвіртку Дитинства». Якось у преподобного Серафіма Виріцького запитали, яка духовна справа є найскладнішою, святий відповів, що це молитва і виховання дітей. Як бачимо, преподобний високо оцінив важливість Дитинства, ступінь складності виховання маленької людини, поставивши його в один ряд з молитвою. Дитинство – це час великої творчої енергії, це відчуття цілісності, але коли ми дорослішаємо, то часто відчуваємо втрату власної цілісності. Людина потрапляє в полон різного роду залежностей, негативних емоцій, і тоді «наші воля, розум, почуття, мов вектори, розходяться у різні сторони. І тоді людина усвідомлює, що саме у дитинстві приховувалося те, що облагороджувало її особистість» (єпископ Гатчинський Амвросій). Але повернути цей стан цілісності буває дуже важко, а інколи і неможливо, продовжує єпископ. Саме тому заклик «Будьте, як діти» є дороговказом для кожної людини, яка бажає бути цілісною, щасливою, яка прагне виховувати дитину у християнських традиціях, пам’ятаючи, що, виховуючи дітей, ми самі виховуємося. Треба усвідомити, що діти – це Божий дар, а не власність, якою можна розпоряджатися на свій розсуд. Батьки покликані побачити промисел Божий у дитині. Митрополит Мінський і Слуцький Філарет, розмірковуючи над феноменом Дитинства, зазначає, що зустріч з Дитинством – це зустріч з благодаттю, а виховання дитини- це утримання цієї благодаті у храмі власної душі, в сім’ї як малої Церкви.

     Привертає до себе увагу чудова, глибока промова Митрополита Київського і всія України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви, в якій він розкрив дві найважливіші події людського життя – народження і смерть, які за своїм внутрішнім досвідом, відкритістю Богу багато в чому схожі, детально проаналізував духовний смисл Дитинства. Він говорив, що Дитинство найбільш відкрите Богу, і багато чого дитина в цей період передчуває своїм «чистим серцем». Вона живе, як і стара людина, теперішнім, захоплюючись життям і відчуваючи перед ним трепіт. І далі митрополит підкреслює – дитина ще не претендує на все у світі, адже вона впевнена, що «цей світ і так її», і від цього відчуває себе щасливою і вільною, «радість у серці», а стара людина вже не претендує на цей світ, відчуваючи, що багатство і сила цього світу їй вже не потрібні, оскільки їх не можна забрати з собою в Небесний град. І далі Митрополит Володимир підсумовує сказане: «Свобода від марнославства, світу робить людину щасливою. В серце приходить радість. Людина приходить в цей світ дитиною, а йде з нього старою людиною, але яка відчуває себе дитиною – чадом Божим. І у дитині, і у старої людині живуть «дитячість» – особливий рід радості». Духовні традиції християнства вказують на те, що дитина завжди живе в душі кожного дорослого. З роками людина розуміє, що дитина в її душі ніколи не вмирала і не зникала, вона лише на якійсь час причаїлася, «боючись здатися не дорослою у компанії дорослих». З роками щось відбувається з душею людини, говорить митрополит Володимир, – вона все більше і більше сумує без Отця!

     У християнській традиції ми усі перед Богом- діти, оскільки продовжуємо вчитися, змінюватися, пізнавати, розвиватися, навіть коли нам сімдесят або вісімдесят років. У Християнстві Дитинству приділяється велика повага. Доказом є слова Христа: «Якщо не будете, як діти, не увійдете у Царство Небесне» або «Будьте, як діти». У Священному Писанні Дитинство розуміється як стан щирості по відношенню до Бога, до ближнього без будь-яких зусиль, це стан чистоти, любові, довіри і цілісності.

     Уже з такого невеличкого огляду на феномен «Дитинство» ми розуміємо, що виховання і життя дитини не можуть здійснюватися поза такого самоцінного і важливого періоду, як Дитинство, адже саме в цей період закладається фундамент особистості, система її цінностей, установки, що «визначають якість життя» (А. М. Богуш). Із наведених поглядів учених, релігійних діячів щодо Дитинства, його значення в житті людини ми бачимо величезну увагу до проблеми індивідуалізації кожної особистості, заклик до гуманістичного ставлення до Дитинства, уміння побачити в кожній дитині Дитинство і в Дитинстві розгледіти кожну конкретну дитину, зрозуміти її внутрішній світ, світосприйняття, вибудови чітких позицій суспільства, щодо інтегрального підходу до Дитинства як до «реального суб’єкта майбутнього, який зможе прийняти на себе рішення складної задачі гуманізації» (Д. І. Фельдштейн), яка є метою нашого суспільства.

     Дивлячись правді в очі, нам необхідно зізнатися – незважаючи на таке гучноголосе звучання теми Дитинства, ми, дорослі, навіть з вищою освітою, величезною кількістю прочитаних книжок, часто залишаємося «глухими» і «сліпими» до його проблем! Реалії сьогодення красномовно свідчать, що у вік високих, унікальних інформаційних технологій, великих наукових відкриттів, устремлінь до більш глибокого пізнання Всесвіту батьки часто залишаються інертними у пізнанні секретів виховання, виявляють свою психологічну батьківську некомпетентність.

     Батькам варто замислитися, наскільки відповідально вони ставляться до Дитинства як самоцінної частини людського життя, виховання своїх дітей, наскільки якісно виконують найголовнішу роль у своєму житті – роль батьків. Згадаємо слова вчених, які і сьогодні варті уваги. Так, наприклад, М. Мольц наголошував, що люди упродовж свого життя грають багато соціальних ролей, і закликав хоча б одну з них грати геніально. То ж, мабуть, варто дорослим з великої кількості своїх соціальних ролей обрати одну найголовнішу – роль мудрих батьків, які вміють по-справжньому любити своїх дітей і викопувати її довершено, геніально, в ім’я дитини, її щастя. Великий педагог В. О. Сухомлинський писав, що існують десятки, сотні професій, спеціальностей: один будує житло, другий – кораблі, третій шиє одяг, але є універсальна – найскладніша і найблагородніша професія, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна в кожній сім’ї – це творіння людини. Педагог був упевнений, що не обов’язково бути на землі чудовим письменником або талановитим ученим, творцем космічних кораблів. Головне, щоб доросла людина утвердила себе в суспільстві як гарного батька, гарну матусю, які виховують хороших дітей: хороших громадян, хороших працівників, хороших синів, доньок, хороших майбутніх батьків.

     Зрозуміло, що це велика наука та важка щоденна праця розуму і серця з боку дорослих, до якої готові не всі, хто став батьками. Також В. О. Сухомлинський наголошував, що щастя батьківства не манна небесна, воно не приходить святковим гостем… Це важке щастя, вистраждане, яке приходить тільки до тих, хто не боїться щоденної, багаторічної праці до самозабуття. Складність цієї роботи, зазначав педагог, в тому, що вона є злиттям розуму і почуттів, мудрості і любові, уміння насолоджуватися своїм батьківством і зазирати в майбутнє. Там, де втрачена батьківська мудрість, щастя стає примарою! Так, творіння людини – це найвища напруга всіх духовних сил батьків – це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Великий педагог віддав все своє життя дітям, тому знав вагу кожного слова, яке писав: «Діти не тільки і не стільки джерело щастя. Діти – це щастя, створене працею батьків». Як бачимо, виховання – велика справа, воно вирішує долю людини, тому батькам важливо розуміти, що «зброєю та посередником виховання повинна бути любов, а метою – людяність» (В. Г. Бєлінський).

     Відомий американський психолог В. Сатір писала: «Якщо ми бажаємо змінити світ на найкраще, треба, перш за все, змінити сім’ю, змінити ставлення дорослих до Дитинства як самоцінного періоду у цілісному життєвому циклі кожної дитини». В. Сатір закликала дорослих докладати усіх зусиль, щоб сім’я стала тим місцем, де людина може отримати справжнє гуманістичне виховання, щастя, тільки тоді, наголошує психолог, ми забезпечимо собі більш безпечний і людяний світ навколо. Сім’я, продовжує В. Сатір, може стати місцем формування щасливих людей. Слова американського психолога перегукуються з словами В. О. Сухомлинського, який стверджував, що справжня мудрість виховання – уміти дати дитині щастя. Але дорослим тут є над чим подумати, адже, щоб дати комусь щастя, його треба мати в своєму серці, душі, тобто бути самому щасливою людиною (щоб дати – треба мати). Підкреслюючи вирішальну роль батьків у вихованні дітей, в умінні дати дитині щастя, В. О. Сухомлинський писав, що у дитинстві закладається людський корінь, жодної рисочки природа не відшліфовує…, відшліфовувати нам – батькам, педагогам, суспільству. Як бачимо, на перше місце педагог поставив саме батьків, тим самим віддаючи їм перевагу у вихованні дітей.

     Якщо порівняти сім’ю з кораблем, то логічно виникає питання, чи вправно батьки керують цим кораблем, як міцно тримають у руках штурвал виховання своїх найменших членів команди – дітей, як вміють обходити мілину, підводні рифи життєвих ситуацій, щоб не розтрощити свій корабель. Зрозуміло, що для цього слід багато знати, адже життя таке різнобічне! В океанському життєвому просторі йдуть різні за формою, міцністю, розміром та долею кораблі на ім’я «Сім’я». Усіх приймає у свої води величний, безмежний океан «Життя». Кожному кораблеві він дає право обирати свій курс, визначати мету, насолоджуватися своєю океансько-життєвою красою. Океан «Життя» дає можливість не тільки бачити, що лежить на його поверхні, але й зазирнути в підводну царину. Саме там, в його глибинах, часто лежать скарби-розгадки, підказки, той самий золотий ключик, який допомагає розкривати секрети людських взаємостосунків, розв’язувати життєві ситуації. Але, на жаль, не всі використовують цю можливість, тому й залишаються «глухими» та «сліпими», некомпетентними. Океансько-життєві хвилі бувають різні: то вони пестять корабель, то ревуть і поглинають, знищують його своєю могутньою силою. Океан «Життя» випробовує кожен корабель на міцність і витривалість, і хто вистояв, отримує великі безцінні подарунки: знання, життєвий досвід, розуміння того, що життєвий шлях – це довгий ланцюжок різних подій, калейдоскоп ситуацій, безліч можливостей, які треба використати, усвідомлення того, що кожна людина є творцем свого життя – вона є «причиною самої себе» (Б. Спіноза).

     Отже, життєвий досвід кожної людини починається з сім’ї. Він завжди індивідуальний і набувається в конкретних життєвих ситуаціях, якими начинений життєвий шлях. Відбувається поступове усвідомлення того, що в одній і же тій самій ситуації люди поводять себе по-різному, обирають різну тактику розв’язання життєвих перепитій, у залежності від потреб, установок, що керують ними, по-різному їх переживають. Для того, щоб вправно керувати життєвими ситуаціями, орієнтуватися в їх «підводних» течіях, правильно реагувати на них, бачити їх причинно-наслідкові зв’язки, передбачати їх, необхідно, перш за все, розуміти, який зміст вкладають психологи в таке поняття, як «ситуація», «життєва ситуація», які є види ситуацій.
 

Фрагмент лекції

Для кожного студента була зроблена власна квітка, він її тримає в руках і розповідає, що у нього асоціюється з ДИТИНСТВОМ.