Про нас

     Василь Олександрович Сухомлинський – великий педагог, мудрий учитель. У його палкому серці жила велика доброта та любов до всього світу. Він не лише навчав, а й прищеплював кожній дитині найкращі людські якості, виховував доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі.

     Народився Василь Олександрович 28 вересня 1918 року в с. Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) у селянській родині. Він був другою дитиною в сім’ї, яка мала чотирьох дітей. Батько –Олександр Омелянович був помітною людиною в селі: тесля, член правління колгоспу, учитель праці, сількор, й активний учасник сільської самодіяльності. Бабуся і мама були обдарованими, творчими натурами, носіями народних традицій, і це значною мірою вплинуло на особистість майбутнього педагога.

     Протягом 1926-1933 років хлопець навчається в семирічній школі. Природні здібності Василя Сухомлинського, підтримані у шкільні роки, визначили .його життєвий шлях: у 1934 році він вступає на підготовчі курси учительського інституту в Кременчуці, а потім навчається в ньому на факультеті української мови і літератури.

     Через хворобу в 1935 році юнак залишає заняття в інституті і розпочинає роботу в школі, яку (за винятком двох воєнних років) не залишає до кінця свого життя. Він працює вчителем у сільських школах рідного району і навчається заочно в Полтавському педагогічному інституті. «З великою теплотою згадую про Полтавський педагогічний інститут, який закінчив, – писав він згодом у праці “Павлиська середня школа”, – про викладачів педагогіки, літератури, історії. Тут педагогіка була не засушеними висновками, а живою яскравою розповіддю про мистецтво виховання, про методи впливу на свідомість і почуття». По закінченні навчання (1938 рік) В. О. Сухомлинський продовжує працювати в школі завучем у районному центрі Онуфріївці. Робота в школі у поєднанні з самостійним оволодінням педагогічними знаннями давала простір для педагогічної творчості, вироблення самостійного підходу до проблем навчання й виховання.

     На початку війни (1941 рік) В. О. Сухомлинський був призваний до армії, направлений на короткочасні курси політруків у Москві, брав участь у боях на Калінінському фронті. Війна залишила значний слід у творчості педагога.

     Після поранення та численних госпіталів Василь Олександроич був комісований (1942 рік). У невеличкому селищі Ува в Удмуртії він працював директором школи до 1944 року. Це були нелегкі роки для педагога. Проте, у цей же час Василь Олександрович знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Ганною Іванівною Дев’ятовою, працівником Наркомосу Удмуртії. В 1944 році вони одружилися. І як тільки було звільнено Україну, подружжя їде на Батьківщину.

     З 1944 по 1948 рік педагог працює завідувачем Онуфріївського районного відділу народної освіти. Добір кадрів, відбудова шкіл, організація харчування, безпосередня допомога дітям-сиротам. Однак при першій нагоді він попросився на роботу в школу – до дітей, до живої справи.

     З 1948 року і до кінця свого життя Василь Олександрович працював у середній школі в Павлиші. Саме тут, за сім кілометрів від села, де народився, він був удома. Тут реалізувався як педагог, як особистість, як письменник-мораліст. Життя в Павлиші додавало йому сил, почуття внутрішньої свободи. Тут він міг висловлювати свої погляди, відстоювати свої переконання, виявляти свої особистісні якості. Тут діяв самостійно, часто всупереч офіційним вказівкам.

     У центрі його уваги перебувають питання організації і керівництва всією навчально-виховною роботою школи. У 1955 році Василь Олександрович захищає кандидатську дисертацію на філософському факультеті Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка «Директор школи – керівник навчально-виховної роботи». Від середини 50-х до середини 60-х років розробляє свою педагогічну систему.

     Пошуки педагога збігалися з загальним напрямом демократизації суспільства, були підтримані на загальнодержавному рівні – в 1957 році його було обрано членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР, в 1958 році присвоєно звання Заслуженого учителя школи УРСР, а в 1960 – нагороджено орденом Леніна.

     У цілісному вигляді гуманістичні педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського вперше викладені в «Етюдах про комуністичне виховання» (1967). Ось найголовніші з них: довіра й повага до дитячої особистості, погляд на навчальну діяльність школярів як на насичений творчими відкриттями процес пізнання та самопізнання, обмеження сфери впливу колективу на особистість, виховання без покарань, велика роль слова та особистості вчителя для дитини.

     В. О. Сухомлинський продовжує розвивати свої ідеї в таких загальновідомих творах, як «Серце віддаю дітям» (1969 р.), «Павлиська середня школа» (1969), «Народження громадянина» (1970).

     В останній період життя В. О. Сухомлинський все голосніше та емоційніше обстоює народні імперативи й цінності, спирається на українську етнопедагогіку, вводить її в усі ланки педагогічного процесу, особливо наголошуючи на значенні рідної мови, слова, пісні, поезії, казки. Розширюючи педагогічний простір, він починає сам створювати для павлиських дітей казки, оповідання, притчі, які лежать у площині української ментальності, українського світосприйняття, й широко застосовує їх у навчально-виховному процесі. В ці роки Василь Олександрович з особливим значенням говорить про роль рідної мови у вихованні, пристрасно й палко освідчуючись їй у любові («Слово рідної мови» (1965); «Джерело невмирущої криниці» (1970).

     Зірка Василя Олександровича згасла на злеті – на 52 році життя. Він був сповнений задумів, мрій, творчих пошуків. Про це свідчать твори, що побачили світ в 70-ті роки: «Методика виховання колективу» (1971), «Розмова з молодим директором школи» (1973), «Листи до сина» (1978). В них він розширює і поглиблює свої гуманістичні ідеї у напрямі розвитку духовності, яка, за переконанням педагога, опосередковує всі інші риси особистості.

     Праці, над якими він працював до останнього дня – «Як виховати справжню людину» (1989), «Хрестоматія з етики» (1990), присвячені формуванню духовності як визначальної, провідної якості особистості через морально-етичне виховання, прищеплення цінностей.

     Після 1970 року почався новий етап біографії педагога – «життя після смерті». Це стосується його 48 книг, 500 наукових статей, більше як 1500 оповідань і казок для дітей. Спадщина В. О. Сухомлинського розійшлася по всьому світу, живе своїм життям. На початок XXI ст. вийшло 65 його творів тиражем близько 15 млн примірників. Вони перекладені на 59 мов народів світу.

     Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського глибоко вивчається в Україні, Росії, багатьох країнах світу. Створена і активно працює Українська асоціація імені Василя Сухомлинського (1991), Міжнародне товариство послідовників Сухомлинського (Німеччина, Марбур, 1990), Всекитайське товариство прихильників В. Сухомлинського (1998). В Павлиській середній школі, що носить його ім’я, з 1975 р. функціонує педагогічно-меморіальний музей В. Сухомлинського.

     Наш університет носить ім’я цього великого педагога. Сьогодні не знайдеться жодного вчителя, якому були б невідомі ідеї Василя Сухомлинського, але мало хто знає, що саме з Миколаївським педагогічним інститутом пов’язані перші експертні оцінки праць не настільки широко відомого тоді директора школи В.А. Сухомлинського, складені на кафедрі педагогіки під керівництвом доцента Юрія Павловича. Потім уже Василь Олександрович сам виступав в якості експерта або офіційного опонента досліджень наших викладачів, зокрема Т.К. Пересунько, донедавна професора кафедри російської літератури.

     Вивчаючи творчість великого педагога, студенти зміцнюють зв’язку з його школою, щорічно відвідуючи Павлиш, долучаючись, таким чином, до педагогічної святині України. До дня народження вченого завжди проводяться пам’ятні заходи, серед яких провідне місце займають урочисте засідання вченої ради університету та науково-практична конференція, яка пройде цього року під назвою «Філософія педагогічного дії в контексті ідей В.А. Сухомлинського ». Увійшло в традицію і традиційне проведення до Дня університету осіннього балу – своєрідної презентації студентських талантів.