9 березня вся українська спільнота відзначає 207-у річницю від Дня народження Тараса Шевченка, українського поета, художника, мислителя.

     Нині Шевченків «Кобзар» для українців те саме, що й Біблія. Його загортали у вишитий рушник і зберігали біля образів як святиню. По ньому український селянин, водячи зашкарублим покрученим від важкої праці пальцем, вчився читати. Вуста старанно шепотіли заповітні прості рядки, а розум осявала істина – «Борітеся – поборете!» Його вчили напам’ять. Політв’язні царату, дисиденти, шістдесятники. Шевченко був із кожним українцем у тюрмах, таборах і на засланні; на чужині, в еміграції. Був на Майдані і в окопах війн, в руїні Донецького аеропорту з нескореними кіборгами і з кожним українцем, що залишився на окупованих агресором українських територіях. Попри час, Шевченко не віддаляється, не бронзовіє. Він – апостол правди – живий! У чому криється цей феномен, ця дивна незбагненність? У живому щирому слові Тараса, що іноді бринить як струна, а іноді подібне до гострого важкого меча. «Без Нього… хто знає, що було б з нами!», – зазначив Богдан Лепкий.

     І ось саме сьогодні, 9 березня 2021 року, студенти та викладачі Відокремленого структурного підрозділу «Фахового коледжу Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського» долучилися до прочитання поезій великого Кобзаря, до їх аналізу та інсценізації. Так, слово може бути сильнішим за зброю. Тарас Шевченко довів це своїм життєвим прикладом. Незламність духу й невпинна боротьба за свободу, які сповнюють рядки його творів, знайшли визнання у всьому світі. Сьогодні Тарасу Григоровичу виповнилося б 207 років.

     Надзвичайно важливо переосмислювати та осучаснювати образ Тараса Шевченка. Згадаймо рядки з його віршів і творів, перечитаймо біографію, задумаймось, яку частину його життя багато з нас просто не знає. А у ній є і той самий Тарас Григорович. Це надзвичайно важливо переосмислювати та осучаснювати його образ. Особливо актуально з огляду на сучасний контент, який створюється довкола постаті.