В той час, коли гримлять гармати,
Ти промінь сонця світлий ухопи.
І пронеси його в долоні через втрати
Страшної, грізної, жорстокої війни.
Нехай цей промінь оберегом буде
Від чорних душ, ненависних очей.
Молитва матері із ним серце пробудить,
Повіриш в мужність геройських плечей.

     14 березня в Україні відзначається День українського добровольця!  День установлений 17 січня 2017 року Верховною Радою України з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

     Кожного ранку ми прокидаємося з надією, що сьогодні все буде добре, настануть мирні часи, а наші воїни повернуться до рідних домівок. З цими думками в холодних, сирих окопах, під звуки гармат зустрічали світанки наші захисники: Олександр Ігорович Смирнов (старший викладач кафедри історії та археології) та Максим Володимирович Грушай (студент 1 курсу, спеціальності «Психологія»). Усі знають їх як активних, цілеспрямованих особистостей, але мало хто здогадується про поранені душі ветеранів АТО та зони ООС.

     Олександр Смирнов – непересічний громадянин нашого міста. Із спокійних викладацько-археологічних буднів у 2014 році чоловіка було призвано до військових лав Миколаївської 79-ї бригади, а вже в травні оборонявся на Сході України. На той момент українські військові були, наче тренувальною мішенню для російських строковиків-артилеристів, котрі обстрілювали наші позиції двічі-тричі на добу. Зимовий фронт тривав для Олександра Ігоровича недовго, адже був комісований через серйозне поранення під час літніх обстрілів.

     Важливе значення на його військовому шляху відіграла улюблена робота. Завдяки їй він звик до виживання в польових умовах та організації колективу. Колеги та студентство постійно підтримували, а деякі, зокрема Денис Бондаренко та Роман Козленко, наслідували героїчний приклад, взявши участь у боях у зоні АТО.

     Максим Грушай – яскравий приклад нинішньої патріотично налаштованої молоді Миколаєва. Він неначе сучасний Еней, такий же моторний, завзятий та козацьку вдачу має. Стійку духовну віру у мирний час похитнуло військове покликання, рішення стати добровольцем. Проте на Максима чекала відмова від місцевого військкомату. Жага до боротьби не покидала юнака, тож він знайшов себе у колі однодумців, граючи в страйкбол. А вже наприкінці 2014 року його було призвано до військових лав, а після тривалої підготовки у Широколанівському навчальному полігоні, він опинився під кулями та снарядами на Сході країни. Але все ж таки на війні віра в Бога не покидала Максима, а відбилася у його свідомості, взявши псевдонім «Падре». На жаль, спецпризначенця було тяжко поранено, тож демобілізація зустріла його на лікарняному ліжку військового госпіталю.

     Наразі студент-психолог гостро піднімає питання щодо безкоштовної кваліфікованої психологічної реабілітації усіх воїнів АТО. Адже, незважаючи на те, що сирі окопи й гуркіт ворожих гармат вже позаду, страшні сни кожної ночі та раптові тригери стали жахливими наслідками участі у військових боях. Тому не дарма він знайшов себе у психології, бо має за обов’язок у майбутньому допомагати своїм побратимам.

     Від імені всього університету ми висловлюємо їм сердечну подяку та низький уклін за їхню незламність, мужність та активну діяльність у військово-патріотичному вихованні молоді.

     Пам’ятайте, ми завжди поруч з Вами!

 
Ознайомитися з більш детальною інформацією про Олександра Смирнова та Максима Грушая можете за посиланнями:

1. https://inshe.tv/nikolaev/2019-01-19/405044/
2. https://www.youtube.com/watch?v=Ec2s_Q2V4ww
3. https://www.youtube.com/watch?v=3RZYtOufFgQ
4. https://www.facebook.com/invalidiato/posts/2235195410045269/

Єрмак Анастасія, Пісьменна Ірина,
Науково-дослідний центр військово-патріотичного виховання