Сергій Гуссіді вступив до Миколаївського державного університету у 2001 році за напрямом підготовки «Педагогічна освіта» за кваліфікацією бакалавр педагогічної освіти, вчитель фізичної культури загальноосвітньої школи другого ступеню. Після закінчення навчання 5 липня 2005 року отримав диплом з відзнакою (Інститут фізичної культури та спорту).

     Так сталося, що на курсі Сергій був найстаршим серед нас – старшим на 3 роки. Він був 1981 року народження. Запам’яталося, що Сергій прийшов вчитися вже після служби в армії. Він був таким єдиним серед нас. Це було відчутно під час навчання на кафедрі військової підготовки.

     На той час, на цю спеціальність вступило більше 100 студентів. З першого курсу ми знали, що за цією спеціальністю ми будемо також навчатися на кафедрі військової підготовки для отримання первинного офіцерського звання – молодший лейтенант запасу – командир механізованого взводу, командний склад.

     Вже на початку 1 курсу у 2001 році на кафедрі військової підготовки Сергій отримав посаду старшини роти (в роті було більше 100 чоловік), так як мав досвід у лавах Збройних Сил України і до закінчення навчання він так і залишився старшиною роти. Він був на своєму місці й повністю відповідав посаді.

     Не було такого дня, щоб Сергія не було на навчанні: дисципліна і відповідальність відчувались одразу, так само як його людська простота, доброзичливість і щире серце. Таке відчуття було, що він народився допомагати людям: ніколи і нікому він не відмовляв у допомозі чи пораді.

     З першого по четвертий курси ми навчалися  у змінному режимі: два тижні в Інституті фізичної культури та спорту та два тижні на кафедрі військової підготовки. На кафедрі ми навчалися з 7.45 до 17.00, іноді залишалися до 19.00. Підготовка була дуже якісною.

     Ми були вдячні за те, що нам на долю випали якісні фахівці: завідувач кафедри військової підготовки Бахтін А. М., заступник завідувача Василенко С. М., начальник курсу Лісовський В. М., викладачі Горчаков Л. О., Шевченко В. В., Шпачинський І. Л., Федотовський П. І., Винограденко Е. В. На наш з хлопцями і Сергієм погляд це були кращі методисти України в своїй справі. В Інституті фізичної культури такими були Курандо В. Ф., Грицай Ю. О., Рожков І. М., Борецька Н. О., Сацюк П. П., Тарасова Г. К. та ін. Під час кожної зустрічі ми згадували всіх свої викладачів.

     Під час навчання був вибір щодо підвищення спортивної майстерності, тож Сергій обрав для себе два напрямки – це легка атлетика та спортивна гімнастика. Встигав усюди. На кафедрі військової підготовки Сергій був кращим серед нас з дисциплін «Бронетанкова техніка», «Вогнева підготовка» та «Загальна військова підготовка».

     Також Сергій дуже полюбляв природу, тому не пропускав жодного туристичного походу. Йому була притаманна якість постійно бути в дорозі, побувати там, де ще не був, щоб отримувати нові знання та досвід. Ніколи не скаржився. Все у нього було в нормі.

     Сергій продовжив навчання в Миколаївському державному університеті імені В. О. Сухомлинського у 2005 і закінчив у 2006 році за спеціальністю «Педагогіка та методика середньої освіти. Фізична культура і допризовна підготовка», здобувши кваліфікацію вчителя фізичної культури, допризовної підготовки і валеології, організатора туристичної роботи.

     Після навчання, у зв’язку з якісною підготовкою, п’ятьом випускникам групи 543 запропонували викладати на кафедрі військової підготовки в рідному університеті, серед них був і Сергій Гуссіді.

     З 2006 Сергій працював на кафедрі військової підготовки, викладав дисципліни «Основи самозахисту», «Початкова військова підготовка», «Кульова стрільба». Постійно підвищував свою педагогічну майстерність.

     Кращими друзями і побратимами у Сергія від початку навчання й до тепер залишились Газін М., Іванов О., Даніленко В., Литвиненко С., Ромась О., Лелека В. Усі випускники нашого навчального закладу. Більшість були співробітниками Університету.

     До загибелі Сергія ми зустрічались постійно… Їздили один до одного у гості:  святкували дні народження, весілля, зустрічалися сім’ями.

     Під час зустрічей обговорювали свій професійний розвиток та життя. Основною своєю вдачею вважали допомогу батьків, сім’ї та зустрічі з професіоналами своєї справи, які мали в своєму арсеналі педагогічну майстерність, досвід, людяність, професіоналізм.

     Сергій постійно залишався самим собою: доброзичливим, простим у спілкуванні та захисником нашої України, «старшим братиком». Під час його роботи ми постійно списувались у соціальних мережах кожного дня, звітувалися, як у кого справи і дуже переживали, коли Сергій мовчав під час переписки.

     Дуже добре знаємо сім’ю Сергія: матір Тетяну, батька Миколу, молодшу сестру Олечку, синочка Давида… Дякуємо батькам за таку людину. Важко висловити словами, як з глибокою скорботою і невимовним гірким болем ми сумуємо від нашої спільної втрати й співпереживаємо родині Сергія! Золота людина, яких мало! Ми будемо пам’ятати про нього завжди!

     Ми не можемо повірити, що одного з наших братів ми не побачимо, не почуємо його сміх… Перечитуємо переписки і чекаємо, що він відповість, чекаємо, навіть після загибелі, що напише свої фрази: «Привіт, я в нормі».

     «Серий» почуй нас: ми любимо тебе і ніколи не забудемо, братик. Дякуємо тобі за те, що був нашому житті справжньою людиною і захисником.

     Ти не помер: тебе не стало –

     Та в серці житимеш завжди.

     У цьому світі був так мало –

     Та залишив навік сліди.